Є міста ідеальні та реальні, культурні та дикі, штучні та природні, ілюстративні та розповідні. Одеса належить до перших. Вона створена за планом та являє собою вже готовий образ, як гомункул, вирощений дорослим. Вона є реалізоване сновидіння, статуя, яка ожила, гість із світу примар. Цей утопічний проект класицизму збудований з піску і на піску. Вишукана орхідея здичавіла у приморських степах, але зберегла терпкий аромат інших країн, невідомих епох і цивілізацій, додавши до них букет степових трав та морського вітру. Пелюстки її вітрил остаточно роздулися та стали білосніжними кулями науково-дослідних кораблів.
Але не все завершено у цій прекрасній картинці. У цьому пісочному місті є свій пісочний годинник. Адже Одеса - порт. І моряки кожен рік ідуть у плавання. Разом вони складають колективне "тіло Одіссея", яке перебуває у Вічних Мандрах. А це означає, що "тіло Пенелопи", яке уособлює творче начало, перебуває у стані Вічного Творіння, сплітаючи та розплітаючи "тканину розповіді".
Культурне середовище плодоносить і звільняє місце для нових плодів. Дія продовжується, сюжет розвивається. Щось змінюється в прекрасному гобелені. До класичного ордеру непомітно додається готична вежа та мавританський еркер, до російської мови - єврейські слова та італійські інтонації, до практичної, ділової ментальності - філософський склад розуму та мрійливо-романтичний характер.
Якщо Москва - Третій Рим, а Петербург - Третя Венеція (Друга - Амстердам), то Одеса - Треті Афіни (Другі - Флоренція). Вона несе естафету "полісного" самоусвідомлення та розвиває його. Афіни - це ще Еллада, Флоренція - це ще Італія, але Одеса - це вже Одеса (а не Україна, або, скажімо, Росія). Ступінь її самоусвідомлення - це ступінь її самостійності. Вона незалежна ментально, і це свобода, якої не можна позбавити. Філософія у крові одеситів, які нічому не вірять та з усього сміються. Мудреці тут ходять по вулицях і на запитання відповідають запитанням.
Загадкова посмішка Сфінкса врівноважує ясність морського простору, непередбачуваність поведінки компенсує раціональність шахової забудови міста. Проте рівноваги немає. Найпотужніше розвинутий астральний план, ментальний план розвинений нормально, найменше розвинутий фізичний план. Тут переважають енергії, занадто тонкі для нормального функціонування людей. У цьому місті добре жити тільки котячому племені (воно має астральний зір), та людям-кішкам, які гуляють самі по собі. Решта ж виконує роль обслуговуючого персоналу, або їде з міста назустріч власній долі. Астральний зір розвивається тут у людей завдяки особливому мікроклімату, який створює неповторний одеський колорит. Його складають - море та лимани, степи та катакомби, черепашник та акація... Настояна на портових прянощах, есенція міського духу визначається його живописцями як "згущене повітря". Простір наповнений "розбіленим сфумато", легким, валерним, висвітлюючим світ, який, скрадаючи чіткість ліній, позбавляє його різкості. Серпанкова вуаль, накинута на обрій, повідомляє недоказане глибині та перспективі.
Дальній план вулиці губиться за ближніми планами, за вулицями ховаються подвір'я, за парканами - будинки, за парадними ховаються квартири, за стінами - кімнати із забутими тайниками. У такому лабіринті (до того ж, відбитому у власній підсвідомості - нескінченному підземному лабіринті катакомб) всяка інформація і комунікація викривлюється настільки, що відривається від своєї функції і стає провідником зовсім інших сигналів. Тому значущими стають помилки, нісенітниці стають знаменням оракула, анекдот набуває більшого змісту, ніж мозковий штурм, а туманний напівнатяк миттєво прояснює ситуацію. У недомовках прихований ключ до розуміння "екзотизму" одеської культури. Вона екзотична, як і саме місто, у тому сенсі, що не зросла зсередини себе, а була створена штучно, чужими руками, ззовні. Вона не сформована природнім шляхом, а вигадана і сформульована. Тому і зорієнтована на зовнішнє, позамежне, чужорідне, далеке. Але якщо ілюзія Петра "вдяглася у мармур і граніт", і навіть перевершила голландський прототип, то тут, на півдні, мрія чотирьох французів про диво-місто в дусі Просвітництва обернулася "сном на піску". Добре ще, що не вигнанням Овідія. Але Метаморфоза безперечно є. Це місце всілякого перетворення. Саму назву "Одеса" місто отримало помилково. До речі, грецькою вона означає : "Шлях-із-піснею" ("одос" - дорога, вулиця, рух - звідси і російське "ход" ; "ода" - пісня, Одіссей - мандрівник).Отже слова з одеської пісні: "ведь я пою, я не могу иначе - всё потому что я - родом из Одессы!" - абсолютно логічні.
Ніщо тут не заважає думкам і настроям, почуттям та життю випливати крізь пальці, як пісок, але ніщо і не заважає прослизанню крізь пальці Долі. На безкраїх морських і степових просторах немає визначеності, а достаток сонця виховує культуру світла і кольору. Звідси у мистецтві перевага живописної традиції над лінійно-графічною, в літературі - гумору над дидактикою, в музиці - мелодії над ритмом. І у всьому наслідування домінує над самодостатністю. Пряма мова неможлива. Як і в лабіринті неможливий прямий хід або погляд. Розвинута культура маневру - від інакомислення до знущання з будь-яких прямих висловлювань. Оскільки для будь-якого безапеляційного твердження потрібна міцна опора, надійність ґрунту під ногами. Але цього тут не було і немає. І на тому стоїмо.
Що може бути міцніше метаморфоз, ґрунтовніше нескінченного шляху? Тому слова у віршах поетів чіпляються одне за одне і сміються одне з одного. Іноді вони намагаються обманути зміст, який також втік від своєї Федори. Але інші також не залишаються в боргу. Ні на що не можна покластися. Всі поняття відкріплюються від коріння та перетворюються на перекотиполе. Мова втікає від сутності і стає "віддієслівною". І нічого дивного тут немає. Наприклад, така єврейська мова або блатна феня. Їхні носії - продукт Лабіринту, де немає осілості, і тому їхня мова - як шелест вітру і потоку.
"Ті, які живуть уві сні, вітають тебе!" - так могли б сказати одесити будь-якій приїжджій людині. Та і як він може не погодитися, ідучи на Фонтан, де нема і ніколи не було фонтанів, на вулицю Зоопаркову, де і не пахло Зоопарком, до свого друга Руслана, якого насправді звуть Коля? І нічого не зробиш, якщо одесити, які свято шанують свого Дюка, тут же пропонують подивитися на нього з другого люка? І як бути, якщо біля пам'ятника Пушкіну бомжі відпилюють тростину, щоб здати її на кольорові метали? У будь-якому разі, це не кошмар, де за тобою мчить Мідний Вершник, або до тебе приходить Кам'яний Гість. Одесити часто регочуть уві сні, показуючи самим собі дулю в кишені. Але не слід бачити в цьому якусь брутальність. Це зворотний бік ніжності та задумливості, психічної крихкості та відсутності міцного стрижня, цікавості, яка ховається за фасадом показного скептицизму.
Один з культурних героїв Одеси, Валик Хрущ, будучи справжнім дзенським майстром, нещадно дотепний, водночас писав дивовижно тонкі, повні беззахисного ліризму картини, абстрактні за формою, але реалістичні за змістом і настроєм. Інший культурний герой, Фіма Ярошевський, з тих одеситів, які гуляють самі по собі, у ті ж часи застою писав великий роман про життя одеської неофіційної культури, про її героїв та пророків, геніїв і божевільних. Власне, у той час кожен з них вже був культурним героєм, який бився з безликою машиною тоталітаризму. Коли битися стало ні з ким, все підхопив вихор свободи, який приніс нового культурного героя. Його уособлює Шурик Ройтбурд, який створив у Одесі сучасне мистецтво та сучасний тип художника. Але створена ним ситуація існувала тільки на хвилі ейфорії від ілюзії радикальних перетворень, яка розбилася об гранітний бескид реальності.
У наш час стало зрозумілим те, що мало що змінилося. Ідеологічний пресинг змінився економічним, а культурні герої тепер змагаються з байдужою свідомістю споживача, складеною з штампів. Достукатися до сприйняття і відкрити його так само складно, як і завжди. Раніше треба було непомітно передати записку, щоб не побачив вертухай. Зараз треба обов'язково сунути перехожому рекламну листівку, щоб не вмерти з голоду. Але шановні - це ж так нагадує епоху картопляної луски і морквяного чаю - героїчну епоху одеської культури!
А це означає, що наближається новий виток культурного героїзму, час нового відкриття. А рекламна листівка - це тільки його слід, який згасає у кишені випадкового Перехожого.
"Ви шукаєте Одкровення - дзвоніть!!!"
Бийте у дзвони! Будіть Герцена!
