Анонси подій у Києві і в Україні
Новини Галереї Гельмана в Москві
|
Вплив цифрових технологій на сферу мистецтва великий, але наймасштабніше, на мою думку, наступне: цифрові технології, які все швидше розвиваються, поховають один з центральних фетишів класичної культури - уявлення про оригінал.
|
|
|
|
|
Статті |
|
Ігор Лапінський
Нова хвиля української літератури
|
Яка б депресія не царювала у суспільстві, скільки б заводів, фабрик та іншого заліза не іржавіло від безчинства у нашій державі, література не стоїть на місці. Навпаки, історія найрізноманітніших культур людства свідчить про те, що будь-якому соціальному поступу завжди передує поступ мистецький. Згадаймо, хоча б легендарне українське бароко, яке постало на згарищі "великої руїни".
Сучасна українська література, попри песимістичні кокетування тусовочних критиків, має всі ознаки оновлення свідомості того, хай найтоншого прошарку суспільства, який, зазвичай, називають інтелігенцією. Це оновлення, перш за все, полягає у відмові від штампів минулого: традиційного комплексу меншовартості традиційного українця, як віковічно покріпаченого бог знає вже ким і чим - і так, до кінця. Сучасний український письменник (особливо молодий) скоріш за все намагатиметься вдавати з себе такого собі chevalier d'industrie, для якого той Париж - у кращому разі передмістя Станіслава.
Босоніж, попідтинню, плентаючись, свитина, постоли і, навіть священні шаровари! - все це, здається, вже пішло у небуття.
Фрондистські настрої сучасного національного літератора - явище, у тій, чи іншій мірі притаманне багатьом пострадянським країнам. Натомість, в Україні - це ознака не просто бунтівного пафосу становлення особистості а, скоріше, - симптом зрілості літератури, яка нікого і нічого не боїться.
Можна навести чимало конкретних прикладів. Але в короткому описі важливо зупинитися на тому, чого, як-то кажуть, з історії не викинеш.
"Бу-Ба-Бу". Галицько-київське літературне угрупування, яке виникло у Львові навесні 1985 року і, здається, продовжує жити й нині. Складно навіть з'ясувати, що саме, які естетичні позиції об'єднали авторів, настільки різних, що їх легше, хіба що роз'єднати, ніж об'єднати. Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Ігор Римарук, Василь Герасим'юк - письменники, яких жартома називали нещодавно "живими класиками". Час спливає, і жарт поступово трансформується в штамп. Штамп, у свою чергу, не викликає жодних заперечень, оскільки має харизму переконливості. Як і талант тих, хто їх "заштампував". Головна ж ознака таланту - переконливість. Бу-ба-бісти своїми яскравими виступами і публікаціями, чи не перші в новітню епоху, здійснили стрімкий прорив у залізобетонному мурі дискурсу українського радянського соцреалізму. Чого їм бракує? Отож, як би, до Бу-Ба-Бу та ба-бу-би... Проте, як відомо, жінки створіння консервативні. Не можуть вони, отак, відразу... Епоха гендерної української літератури настала пізніше.
Молода українська література надзвичайно багата на розмаїття жанрів. Один тільки перелік їх - декілька сторінок, тим паче, що є твори, які складно поставити на полицю наших уявлень про жанри взагалі. Як і водиться у сучасній європейській літературі. Але головна заслуга нашої літератури - створення нової літературної мови, яка скоріше рано, ніж пізно стане напрочуд багатою лексично, сповненою нечуваною для старої Європи силою виразності й переконливості неофіта.
Мовотворення. Найвищий щабель літератури. Данте й Шевченко. Більше, здається, прикладів немає.
До сучасних письменників, у творчості яких цей принцип чи не найосновніший, належить В'ячеслав Медвідь. Закиди щодо "незрозумілості" й "непрозорості" його масштабних творів - результат нерозуміння внутрішньої позиції автора. Тобто тієї позиції, того настрою, з яким він сідає за робочий стіл. Треба бути дуже доброю людиною, щоб, у своєму письмі кожним словом запрошувати читача до співтворчості. Письмо - робота надзвичайно складна. Чому ж таким легким мусить бути читання? Хтось з молодих поетів склав словничок неологізмів В'ячеслава Медвідя. Вийшов з того поетичний твір, якому позаздрив би, напевне, Велемир Хлебников.
Прозорість, чи не прозорість - проблема не тільки української літератури. Люди у всьому світі помітно розучуються читати. Двадцять п'ять відсотків молоді, молодші 30 років, коли читають, ворушать губами. І читають вони не Данте, а - "Наталі"... Важко те їм дається.
То ж виник в українських літераторів пунктик. Перетворитися з "живого класика" на українську Марініну, щоб навіть злі сусіди по комуналці заповажали. Втяти бестселера, та і все! Справа, звичайно ж добра, проте, мова сучасна українська (як би це парадоксально не звучало) не надто демократична. Кіллери її не знають, повії не поважають. Де ж взяти героя для бестселера?
Проте, гарної літератури на українському книжковому ринку не бракує. Серед письменників, твори яких легко читаються і водночас вражають глибиною - Євгенія Кононенко, Володимир Яворський, список цей можна продовжувати.
Коли читаєш прозу Є. Кононенко, перш за все, не розумієш тієї проблеми, яка бентежить багатьох літераторів: як із рустикальної української літератури зробити літературу урбаністичну? Міста, в яких ми живемо, існують у двадцять першому, а не в дев'ятнадцятому столітті. Справжня душевна теплота, відсутність навіть натяку на запозичений з Москви стьоб, надзвичайна спостережливість (як і личить справжньому прозаїку) - ось головні кшталти авторки. Їх читатимуть всі, якщо вжити щодо цих книжок хоч невеличкий піар. Влодко Яврорський - що це таке? Може фентезі? Про це не знає навіть сам автор, оскільки його абсолютна байдужість до атрибутів цивілізації, як здається, позиція внутрішня. Фаетони і кабріолети, що стикаються на вузеньких вулицях з мерседесами, зупиняються... Проте емоції водіїв, коханців, зрадників, як виявляється, у всі епохи одинакові.
Коли йде стрімкий процес, розподілення його на частки річ марна. Метресу української літератури Оксану Забужко не варто приєднувати до будь-якого угрупування, тим паче - якогось "ізму". Взагалі, "ізми" в мистецтві хай собі залишаться у двадцятому столітті. Людина-космос, яку, за допомогою новітніх літературних технологій можна обсервувати з будь-якої точки часопростору, ось він, об'єкт спостереження й описання, справжній культурний герой. Не обов'язково ниций, сплюндрований, загноблений. Відтворити образ героя, який "зробив себе сам", зобразити шлях, який він торує через смітники негоції, скепсису і безнадії, вдалося Оксані Забужко, як нікому. Ще один аргумент на користь того, що глибинне знання науки філософії письменнику ніколи не завадить.
Молода українська література живе.
|
|
|
