Анонси подій у Києві і в Україні
Новини Галереї Гельмана в Москві
|
У Росії давно перестали розуміти різницю між мистецтвом і життям
|
|
|
|
|
Статті |
|
Наталія Смірнова
Творчість Олександра Ройтбурда
|
Творчість Олександра Ройтбурда охоплює майже усі види сучасного мистецтва: живопис, відео, графіку, інсталяцію та перфоманс. Але будь-який з них, взятий ізольовано, репрезентує лише певний фрагмент запального руху Ройтбурда до подолання гострих проблем виживання, пошуку нових цінностей і мутацій виразності культури на зламі ХХ-ХХІ століть. Олександр Ройтбурд повсякчас лишається вірним собі, демонструючи глядачеві мистецтво і вельми особистісне, I естетично виправдане. Це завжди мистецтво "із перших рук".
Живопис Олександра Ройтбурда - одне з найбільш індивідуальних явищ так званої "української хвилі постмодернізму". Цей термін з'явився ще у совітському культурному просторі після виставки у московському Манежі 1988 року. "Тоді творчий та емоційний натиск українських мистців змусив говорити про прихід з "гарячого півдня" неочікуваної альтернативи на рівні народження нової школи живопису - "зимній півночі" московського пост-концептуалізму, схильного розглядати живопис закритою для новаторства цариною. Олександра Ройтбурда було визнано однією з зірок цієї школи. Постсовітська критика відзначила особливий "ефект Ройтбурда" - промовистий ефект насиченості в межах сюжетно-тематичної картини, що є наслідком артистичності вдачі й дисципліни інтелекту художника.
Грамотне розуміння історії мистецтва та обізнаність у тенденціях мистецтва сучасного Ройтбурд демонструє якістю живопису, тією впевненістю руху пензля, що завше є очевидною для професійного погляду. Основна естетична завантаженість його творів не у хитромудрій символіці образів і не у ребусній дешифровці, а в глобалізації живописної матерії, що зазнає діалектичних змін у просторі авторської креативності, в виразному співставленні мотивів, які варіюють одну й ту ж тему - нагромадження пропорцій доказової сили, ліпка життєдайної форми. Пом'якшена пластична архітектоніка форм, багатство кольорових відтінків та живописної фактури передають аполонічне дихання людського тіла. Спокійно торжествуюча еротика вільна від накопичення деталей: ясність своїх ритмів вона здобуває з холодної жорстокості ідеалу й плавкої енергії насолоди. У мистецькому висловлюванні Ройтбурд, слідом за де Садом, "виявляє своєрідний спінозізм - натуралізм і механіцизм, просякнуті математичним духом. Саме на рахунок цього духу й слід віднести те нескінченне повторення, той постійно відновлюючий кількісний процес, що помножує фігури й складає жертви, аби знову та знову пробігати тисячі кіл довічно самотнього розумування" (Жіль Дельоз). Персонажі картин, замкнені у просторі міфу, втрачають притаманну класиці цнотливість й експериментують із власною тілесністю з уседозволеністю сновиддя.
Їх віддаленість від глядача часто підкреслюється присутністю геометричних підлог, у традиційному мистецтві посилюючих відчуття поглибленості простору. В даному випадку, перспективний захід заводить дію у бік протилежний від глядача, вибудовуючи концепцію авторського задзеркалля.
Живописна фактура картин споріднена з густими кронами та архітектурними надмірностями. Боскетні лабіринти пейзажів - мотив безумовно романтичний з елементами "наївної" картини. Сюжет усікненої голови, що часто зустрічається у Ройтбурда, продовжує містичну лінію мистецтва, викликаючи в пам'яті новели Боккаччо, японську традицію досягнення світла, середньовічні алегоричні зображення небесних світил. У пейзажах знекровлена голова схожа на місяць, що дивиться у дзеркало вод.
У живописі Олександра Ройтбурда початку нового століття всесвіт уповільнює свій рух. Пульсацію кольорової поверхні як і досі здійснює бездоганна точність тональних співвідношень і оптичний малюнок відсвітів корпусних мазків. Але динаміка, притаманна живописній фактурі, суцільно відсутня у композиції. Персонажі картин, замкнені на собі, ніби перебувають у стані безпросипності фантастичних сновидінь. Їх дії не мають сюжетного завершення, автор не вибудовує для них світу й позбавляє психології.
Неодноразово бувши куратором мистецьких проектів, Олександр Ройтбурд виступає у ролі куратора і власних живописних ідей. Лишаючи багато робіт без назви, він нівелює прив'язаність до сюжету на демонстраційному полі актуалізації й трансформації сенсів, виявляючи дещо спільне з творами Вермеєра Делфтського, Рембрандта, з іконописом і мозаїкою. У роботах Ройтбурда важливим є не те, присутній у них міф або ні, у чому секрет того чи іншого твору, а те, наскільки вони контактні. Спілкування й естетичне задоволення відбувається на поверхні полотна.
У 1990-х роках Ройтбурд звертається до інсталяції, перформансу та відео. В останньому мистець досяг міжнародного успіху. Відеопроект "Психоделічне вторгнення панцирника "Потьомкін" до тавтологічного галюцинозу Сергія Ейзенштейна" вперше демонструвався 1998 року в Художньому музеї Одеси на виставці "Академія холоду", куратором якої був сам мистець. 1999 роботу придбав до своєї колекції Музей сучасного мистецтва (МоМА) у Нью-Йорку, а 2001 року її репрезентовано на 49-й Венеційській бієннале у кураторському проекті Гаральда Зеемана "Плато людства".
3 другої половини 1980-х Олександр Ройтбурд був ідеологом незалежного мистецького пошуку в намаганні створення соціально інтегрованої спільноти художників сучасного мистецтва в Одесі. Ці зусилля відзначилися 1997 року відкриттям одеського Центру сучасного мистецтва Сороса. Ройтбурд став першим головою наглядової ради ЦСМС - Одеса, виступив куратором серії мистецьких акцій, був автором численних програмних статей. Продовжуючи власний незалежний мистецький пошук, 2000 року Олександр Ройтбурд переїхав до США. Його роботи зберігаються в Державній Третяковській галереї у Москві та Російському музеї у Санкт-Петербурзі, в художніх музеях України, Росії, США, Словенії, у багатьох публічних та приватних зібраннях.
В цілому, творчість Олександра Ройтбурда демонструє приклад мистецького здоров'я. Його симптоми - професіоналізм без величності, іронія без злості та інтелект без зарозумілості.
|
|
|
