|
Guelman.Ru GiF.Ru Гельман Арт-Азбука |
|
 |
|
 |
{
Лінки
}
{
Щоденник Марата Гельмана в ЖЖ
}
{
Карта сайту
}
 |
|
 |
 |
|
|||||||||||||
  Анонси подій у Києві і в УкраїніНовини Галереї Гельмана в Москві
|
|
За минуле десятиліття ізольованого існування гуманітарної думки Росії та України виявились перетворення, які відбулися з науково-творчими співтовариствами в обох країнах. Складаючи раніше єдине проблемно-методологічне та ціннісне поле, за цей час, позбавлені державного фінансового забезпечення, вони - незалежно одне від одного - зазнали багато в чому схожих змін.
І в Росії, і в Україні у своєму середовищі представники гуманітарного знання розділилися на "вчених" у традиційному розумінні і на "інтелектуалів". Перші ("вчені") - як і раніше - займаються дослідницькою та викладацькою діяльністю. Це переважно люди від 45 років і старші. Навіть працюючи не тільки в державних, але і комерційних структурах, вони зберігають традиційну систему уявлень про роль "людини, знання і мистецтва" у суспільстві, пред'являючи при цьому йому рахунок з приводу погіршення умов життя і професійної діяльності. Світосприймальна і методологічна ригідність цих прошарків російських і українських гуманітаріїв очевидна. Та вони виявляють беззахисність перед новими ідеологічними повір'ями, з легкістю засвоюючи як найконсервативніші, так і радикально-міфотворчі доктрини. Недивлячись на те, що саме цей прошарок гуманітаріїв спроможний дати реальні знання і сформувати професійні дослідницькі навички, "вчені" з трудом відтворюють свої методологічні установки, незважаючи на навчальну роботу з молодим поколінням. Вони сторожко ставляться до публічних форм репрезентації науки і нових організаційних структур, навіть тих, які виникають під егідою урядів обох країн, надаючи перевагу традиційним - академічним нормам наукового життя. Найбільш талановиті магістри та аспіранти і в Росії, і в Україні переважно або йдуть із сфери гуманітарно-художнього знання взагалі, або приймають методологічні установки "інтелектуалів", як більш успішних у кар'єрному рості. Друга група ("інтелектуали") - це переважно молоді спеціалісти до 45 років. Вони скептично ставляться до базисної сторони гуманітарного знання, але під гаслом "оновлення гуманітарної свідомості" легко проходять всі етапи ініціації, прийняті в науково-творчому співтоваристві. Надаючи перевагу реалізації себе за його межами, "інтелектуали" цікавляться передусім "актуальною проблематикою", пов'язаною з дискурсивними практиками. Тому поле їхньої діяльності - журналістика та видавнича справа, телебачення, різноманітні фонди, інформаційні агентства і мережі, забезпечення контакту з громадськістю (PR), нові експертні структури, які обслуговують партійні та загальногромадські політичні рухи - партійні і загальногромадські, участь у проектах, які фінансуються з-за кордону тощо. У всіх випадках поле діяльності "інтелектуалів" зорієнтовано на комунікацію і, як наслідок, на активну їх участь у громадському житті. Саме у цьому середовищі, далекому як від науки і мистецтва, так і від освіти, сформувалися дві фундаментальні міфологеми, активно підтримані "незалежними" ЗМК в обох каїнах: 1) ідея альтернативних гуманітарних практик (переважно російська); 2) Центральноєвропейський проект (переважно українська). Обидві викликали схвалення західних спостерігачів, кураторів ліберального толку і, як наслідок, потік заохочень тим, хто ці міфологеми активно впроваджував у культурну практику. Ці дві міфологеми (а не економічні інтереси Росії або захист національної суверенності України) і були підставою для ізоляції гуманітарних співтовариств обох країн одне від одного, для нагнітання атмосфери підозрілості і навіть ворожості з обох сторін. Але на рубежі століть стало очевидним, що політична, наукова і творча практики не дають підстав для конфронтації культур обох країн. Виявилося, що міфологеми "альтернативності" і "Центральної Європи" не сприяють вирішенню внутрішніх проблем гуманітарних співтовариств як в Росії, так і в Україні. До того ж середовище "інтелектуалів", яке на початку попереднього десятиліття підтримали представники творчих професій поколінь 80-90-х років, виявилось неоднорідним. Саме діячі мистецтв (літератори і кінематографісти) змогли усвідомити непродуктивність і "зовнішнє" походження цих міфологем для гуманітарних традицій обох країн. Особливо болісно відбувалася поступова відмова від проекту "Центральної Європи", який реально провокував загрозу державній цілісності України, а також гальмував становлення діаспорального статусу для російськомовних громадян країни. Сьогодні групи "вчених" обох країн відновлюють втрачені наукові контакти один з одним: це відбувається легко, тому що ще до перебудови справжнє гуманітарне знання прагнуло уникнути впливу ідеології. Набагато складніше буде створити діалогічні відносини у сфері комунікацій, оскільки і в російських, і в українських ЗМК (періодиці та електронних) працюють переважно "інтелектуали", які формують ідеологічний фон для реальних відносин Росії з Україною. Є підстави вважати, що "інтелектуали" в обох країнах виконують саме політичне замовлення, активно впроваджуючи у середовище гуманітаріїв ідеологію ліберального толку. Питання полягає у тому, наскільки ці ідеологічні принципи сприяють формуванню демократичного суспільства в Україні з Росією, встановленню дружніх, взаємовигідних відносин між ними, а також розвитку творчих і наукових контактів.
{ Про автора:
Лариса Миколаївна Березовчук (Санкт-Петербург) Поет, перекладач, літературознавець, критик. Комуніколог (психологія вербальної і візуальної комунікації). Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник сектора кіно Російського інституту історії мистецтв; доцент кафедри мистецтвознавства Санкт-Петербурзького державного інституту кіно і телебачення. Участь у російсько-українських та українських творчих і наукових проектах: Москва, 1994. О.П.Довженко. Російсько-українська конференція до 100-річчя режисера. Інститут теорії і історії кіно. Київ, 1994. Міжнародний конгрес до століття з дня народження О.П.Довженка. Спілка кінематографістів України. Москва, 1999. Російсько-український поетичний фестиваль "Південний акцент". Санкт-Петербург, 2000. Куратор презентації петербурзького номера російськомовного журналу "Крещатик" (Київ) у літературному клубі "Ліцей". Київ, 2001. Кінофестиваль "Українська альтернатива". Член експертної ради. Львів, 2001. Конференція, присвячена творчості художника Олександра Аксініна. Київ - Санкт-Петербург, 2001. Член редакційної колегії журналу "Крещатик". Київ, 1999, 2000, 2001, Львів, 2001 - авторські поетичні вечори. Публікації Російсько-український бюлетень. Москва-Київ. 2000 р. N4, 5, 6. Крещатик. Київ. 2000, N7. Переклад з української віршів Сергія Жадана. Крещатик. Київ. 2000, N6. Візуальний фактор у сучасній словесності. Критика. Київ. 2000, N3. Поруйнування Єрусалиму. Кiно-Коло. Київ. 2000, N4. Минуле на екранi: "історичний фільм" чи кіно про історію? Кiно-Коло. Київ, 2000, N5. Мiфоборець Стелiнг проти міфотворця Вагнера. Кiно-Коло. Київ, 2000, N7-8. Homo Communicans у свiтi візуальних технологій. Кiно-Коло. Київ, 2001, N10. Як i чому ми перетворились на мишкунiв. Критика. Київ, 2001, N9. Пришестя дискурсу. Критика. Київ, N12. Комунiкологiчний аналіз "Критики" за 2000-2001 роки. }
|
||||||||||||
| ||||||||||||||
|
|
{
ВИСТАВКИ
}
|
|
|
|
 |
|
|
|
 |
|
|
|
|
||
|
|
||
