Галерея РА в рамках проекту "Мова рівноваги" представляєвиставку скульптури та живопису Світлани Міраі "Інвазія".
Відкриття відбудеться 15 травня о 19:00, виставка триватиме до 28 травня.
Проект реалізований за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження" та Швейцарської Культурної Програми.
Світлана Міраі закінчила Академію образотворчого мистецтва та архітектури (факультет живопису та сценографії, майстерня Д.Лідера) та Республіканську художню школу (майстерня О.Животкова). Мистецтво Світлани було представлено на персональних та колективних виставках в Україні, Греції, Німеччині, Польщі, Єгипті. Її роботи знаходяться в галереях і приватних колекціях України, Росії, Німеччини, Єгипту, Ізраїлю, Лівану, Алжира, Марокко, Греції та США.
Про свою виставку в Галереї РА Світлана Міраі говорить так: "Колись у германців існували, так звані, пам’ятні камені або камені споминів, вони містили в собі символічну скриптику, яка доносила інформацію про моделі світу, вертикальні й горизонтальні його проекції. Ідоли західних слов’ян, герми античності, рунічні моноліти скандинавів також певна кодифікація кам’яних форм, скульптурна писемність, що передає світогляд людини.
Коли закінчила роботи зрозуміла, що створила (принаймні для себе) камені споминів. З іншого боку, ці роботи - наслідок наждачних креацій, полохливе неадаптоване для сприйняття цькування білого скриптикою плям, що розвинулося на грунті винищених шматків задоволення від чистого кольору. Хотілося створити писемність побудовану на нюансах кольору, поєднаних з матерією землі (надзвичайно щирою, яка невідворотно призводить до об’єму).
Звідси полон живопису органікою землі, проникнення масних чорноземів, білої глини, глини червоної, живої, але проникнення непевне. Щось відбувається з фактурою та внутрішніми параметрами роботи, коли синтагми фарби старанно зростаються з глиною, піском, цементом, а потім вкриваються порізами від лез, травмуються щітками, напилками (такий собі кропіткий танок ножів у цементній плоті).
Коли колір пускає коріння в структурі каменя, з’являються розтріскані, скріплені швами шпарини - час знаходить в них притулок. До щілин западають години, у випуклостях квітує дискретність, гемулки перевтілюються в колонії знаків, триває просякнення їх частинками Танатосу.
Наостанок, побажання: однісіньку зухвалу корпускулку інтелекту, кілька корпускулок чутливості - активізуй аби якийсь час твоє життя, о, Ближній! бавилося пилком землі, фарби, пилками долі твоєї, моєї, хіба є різниця, хіба долі не інвазійовані одна одною."
