"Мистецтво має належати народові" - твердили більшовики. Здається, саме таке гасло сповідував харківський фотохудожник Сергій Солонський, який привіз до столичної галереї Гельмана свою виставку атрибутів самогоноваріння 90-х років. Бадьоро закликав на презентацію приїжджої експозиції слоган "Давай вип'ємо!". Гадаю, у галереї в ці дні відвідувачів не бракуватиме. Сам маестро до Києва не приїхав, натомість перед промерзлими відвідувачами (надворі було 10 градусів морозу) доречно сервірували стіл: пластмасові стаканчики з вином і самогоном, квашені огірочки і хліб. Ніяких урочистостей, промов і подяк. Глядачеві ніби пропонували пройнятися настроєністю фотокартин, відчути дух браги і "первака". Можна було б очікувати зримішого поєднання мистецтва з реальним буттям, якби публіка була трохи іншою - не такою інтелігентною. А так присутнім добродіям не вдалося хоча б трохи стати схожими на червонощоких і череватих люмпенів, застуканих об'єктивом фотокамери в полоні алкогольного щастя.
Солонський опустився до так званого соціального дна, мешканці якого тріумфували в 90-х, коли самогоноваріння вирвалося з підпілля, загнане туди горбачовською перебудовою. Святом сповнилися двометрові кухні, купейні та плацкартні вагони, душі випадкових знайомих і коханців, подружжя зі стажем і всюдисущим виводком. Бідони з брагою демонстративно красувалися на видноті, а крамольний душок уже не маскувався від сусідського носа. "Балаган і вакханалія", - писали б українські письменники, "пьянство и разгильдяйство" - твердили б "совки", рафінація народного щастя, естетика алкогольного буття - і ще багато метафор і епітетів могла б придумати твереза людина для такого тріумфу самогоноваріння в епоху демократизації суспільства.
Проте жодні слова не набудуть тієї реальної правдивості, яку схопив об'єктив фотомайстра, доки ви не відчуєте сакрального тепла від оковитої у своїх жилах. Про це вам, напевно, скаже і директор галереї Гельмана Олександр Ройтбурд, який і сам творить "магію" самогоноваріння: "У 90-ті роки самогон варили зі всього. Найпоширеніший спосіб - це цукор і дріжджі. Для того, щоб швидше відбулося бродіння, народ додавав горох. Використовували прокислі компоти, варення й інші консервації, мало не харчові відходи. Я особисто жену з вина. В Одесі в мене є самогонний апарат, який заправляю дешевим розливним вином. Отримую щось на смак віскі - чудовий напій. А взагалі, рецептів багато: є абрикосові самогони, яблучні, "пальонки", які полюбляють на Закарпатті і в Угорщині. Одне слово, широкий простір для фантазії". Шкода, що самогоноваріння нажило собі репутації антидержавного засобу для заробітку. Воно й досі залишається таким видом народного промислу в багатьох українських містах, а особливо селах. І, здається, везти цю виставку треба було не до Києва, а кудись до Кобеляк, там у мистецтва самогоноваріння більше шансів належати народу.
