Виставки

13.09.2004
"Теодозії 2" (живопис)


Галерея "Ательє Карась"
відкриття у четвер 16 вересня о 19.00
виставка працює 17.09 - 12.10
10.00 - 18.00 без вихідних

Органічне ціле.

Для Петра Бевзи український краєвид саме те місце у світобудові, де у певний час перетинаються усі смисли. "Довкілля не потребує сторонніх ідей, - вважає художник. - Метою є проявити ті, що існують навколо і задають сенс буттю." Змійові вали Київщини, Карпатські Шешори, Великий перевіз, що на Полтавщині і, як квінтесенція, Кіммерійські схили - саме ці місцини він сприймає як потужні виклики. Ставлячись з повагою до "приватного життя" шмату землі, художник мінливий і самодостатній світ конкретного місця перетворює на живописний образ, світ у собі, котрий представляє Природу.

Проголошуючи головною парадигмою природність живопису тотожну природності довкілля, він звертається до бачення ворона, або ж панорамного бачення і складає в одне ціле чотири-сім динамічно зсунутих один щодо одного полотен, де існує довкілля, сприйняте тут і тепер, природа, що тільки-но постала перед зором.

"Петро Бевза звертається до "першосвіту" - моноліту, де пластичні сили врівноважені. Він бере фарбу і наносить удар, з моноліту починається викид пластичної енергії, з якою і працює художник" - писав Сергій Кримський. Саме ці виходи енергії робить зримими, відчутними на дотик його живопис. Кольорові шари напластовуються, створюючи шерехату поверхню, котра сама стає краєвидом, якщо подивитись на неї зблизька. Однак, художні засоби, що ними користується мистець, не провокативні за змістом і не агресивні за формою. Природна гармонія, яку сповідує Петро Бевза, накладає печать стриманості у вираженні прозрінь. Йому властиве метафоричне уникнення необхідності називати речі "своїми іменами", аби не сполохати їх імовірні сенси. Подія, очікування події або стан між подіями у картинах та діях у довкіллі Петра Бевзи - відбитки вічності, що фіксуються простором. Одкровення природи є розверзанням вічності - тої власної для кожного безодні, падіння в якій і є життя художника.

Софія Іваненко


Повільне щастя.

Полотна Петра Бевзи немов повертають нас до першопочатку витоків всіх часів, але роблять це з висоти пташиного польоту, немов проводячи заміри місцевості для величезної рельєфно-філософської карти. Дивним чином це не віддаляє нас від поверхні, а наближує до неї, виявляючи зразки ґрунту і гірських порід - і пульс землі. Всупереч неписаному правилу, картини Петра Бевзи незайве роздивитися також зблизька до полотна, на якому проступають сліди скелястих зламів, епос піску і зернистий наждак, рани суглинку і садна ґрунту.

Надзвичайно цікавим в цьому живописі є поліекранний формат його творів, ступінчастих і багатоскладових, завдяки чому, панорамний пейзаж отримує заряд ритму дихання.

Або скажемо інакше, - неспішного дзенівського руху, польоту джмеля, струменіння човна, а, може, переривистого підйому в гору... "Щастя не давить нас лише тоді, коли ми його тягнемо, як мотузку, ступаючи повільним кроком", - сказав колись Жан Жіроду.

Олег Сидір-Гібелинда

Повна адреса статті : http://kiev.guelman.ru/exhibitions/teodozii-2/