Guelman.Ru      GiF.Ru      Гельман      Арт-Азбука    



На першу сторінку


 Коло художників
 Архів проектів галереї

    



{ Лінки } { Щоденник Марата Гельмана в ЖЖ } { Карта сайту }   








  Новини
Статті
Галереї
Художники
Виставки
Продаж
Видання
Літосфера
Минувшина

[укр.]
[рус.]

Анонси подій у Києві і в Україні


Новини Галереї Гельмана в Москві





Виставки


Олександр Соловйов
Wireframe Івана Цюпки


Основна колізія фотопроекту Івана Цюпки Wireframe - відносини віртуального, тут дигітального, і реального. З деяких пір саме віртуальна реальність виконує місію освоєння найбільш тонких шарів світобудови шляхом занурення свідомості в незвідане, незвичайне. Незважаючи на удаваний антагонізм, у зв‘язку з цим дуже важко прочертити демаркаційну лінію - про подвійність ВР не писав, напевне, лише ледачий. Ми вже звикли, що ВР відсилає нас до того типу розуміння, коли щось існує, але не виявлено в реальності - це удаваність, імітація, симулювання і, одночасно, мислиме, ймовірне, проективне. Чи не така і сама реальність, яку настільки ж важко описати як відомий, устояний, а не той, що перебуває в процесі створення, однак, усе ще не пізнаний феномен? От цю амбівалентність, як усередині понять віртуальне, реальне, так і в їхніх зіткненнях, і намагаються уловити кадри фотосерії.

Дигітальний, піфагорійський бум, апологетика і верховенство Цифри, особливо помітні сьогодні в кінематографі, анімації, та й у тій же фотографії, не могли не наплодити певних стандартів, а як наслідок, - не викликати спротив (правда, не радикального, що було б напевно, смішно, а скоріше гнучкого) Цифрі. От і в Wireframe пануючому векторові - від реального до дигітального простору, протиставляється як би зворотне: від обчисленої сітки штучної природи до єства "натуральних" мізансцен. "Як би" не виноситься тут за дужки саме тому, що вираженого "зворотного ефекту" і не трапляється за визначенням. Замість цього, за пропозицією автора - знову Дифузія, знову блукання в загадках, де закінчується віртуальне і починається актуальне?

Серія Цюпки помітна і тим, що замість action, звичного за законами кібержанру, вона культивує, навпаки "зняте" дійство - релаксуючий безподієвий жанр (назвемо це умовно "відпочинком між зйомками"), який разом з тим не виключає приховану наративність і еротизм.

Побутові ситуації, у яких виявляються "дротові каркаси" ніби-то 3D моделей повертають глядача до популярних reality show. Художник доводить до абсурду ідею підглядання за штучно заточеними в просторі суб'єктами, яких за бажанням режисера "аніматора", можна спровокувати на будь-яку необхідну поведінку. Маріонетки позують, фліртують, чепуряться, як би не помічаючи всевидючого ока фотокамер.

Важлива складового циклу - ультрафіолетова "стробоскопічність" світла/кольору, зупинена в одноразовості кожного окремого кадру і мигаюча, вібруюча в їх значеннєвій сукупній довжині. Це породжує тут відчуття "місячного холоду", а разом з ним - якоїсь мережної магічності, ірреальної, містичної тілесності - воістину "сонячне мислення приносить тіла в жертву, місячне перетворює їх у фантасмагорію" (Ж.-Л. Нансі).

Нарешті, принциповий момент серії - вона задумана і виконана як Фотографія. Комп'ютер грає в ній лише суто прикладну роль, в основному щодо "зачистки", нюансування зображення. Привілейоване положення фотографії щодо комп'ютерного іміджу більшість пояснює тим, що перша немовби є знаком, зображенням, нанесеним самим об'єктом, на який вона посилається. Хоча, знову ж, повертаючи до розмитості фокуса в межах "дигітальне - реальне" слід з обережністю ставитися до цієї ієрархії принаймні з двох причин. По-перше, фотографія споконвічно несла в собі можливість дигіталізації, котра, не виключено, може обернутися для неї загибеллю. По-друге, сьогодні ставиться під сумніви взагалі сама ідея горезвісного "знаку реальності", на якому, начебто, і ґрунтувалася ідентичність фотографії.



Версія для друку



    {  Ігор Гусев  }
















         
  Rambler's Top100