Guelman.Ru      GiF.Ru      Гельман      Арт-Азбука    



На першу сторінку


 Коло художників
 Архів проектів галереї

    



{ Лінки } { Щоденник Марата Гельмана в ЖЖ } { Карта сайту }   








  Новини
Статті
Галереї
Художники
Виставки
Продаж
Видання
Літосфера
Минувшина

[укр.]
[рус.]


Анонси подій у Києві і в Україні


Новини Галереї Гельмана в Москві



У нашій галереї є для співробітників табличка - "митець завжди правий", у тому сенсі, що митець - божа людина, і навіть якщо він неправий, суспільство буде на його боці.







Архів проектів галереї


Ксенія Гнилицька, Анна Єрмолаєва
Автоцелюліт
8 липня – 8 серпня 2004 року


Відкриття відбудеться 8 липня о 19.00

В проекті "Авто-целлюліт" заримовано фотографії молодої київської художниці, студентки Академії мистецтва, Ксенії Гнилицької та відео Анни Єрмолаєвої з Петербурга, яка отримала освіту і живе в Відні. Кар’єра Анни успішно стартувала в 2001 році, коли її дипломне відео помітив куратор 49-ї Венеційської Бієннале Гарольд Зееман і запросив художницю прийняти участь в цьому мегафорумі сучасного мистецтва. Заворожені машинно-тілесною тематикою авторки створюють власні версії нового поп-арту.

Фото деформованих бамперів и капотів, зроблені Ксенією на штрафному майданчику ДАІ, всупереч своїй зовнішній декоративності й позірній відсутності смислу оточують себе напруженим полем культурних алюзій, в якому резонують історія та сучасність. "Розчавлені" поверхні машин - згадаємо автомобільні ассамбляжі Армана - відсилають до "арт-брюту" і творчості "нових реалістів", яких надихав "нетоварний вигляд" відходів цивілізації. Ніжна фетишистська прихильність до них уславила поп-ексцентриків минулого ХХ століття. Так, Уорхол висунув "раціоналізаторську" пропозицію відкрити супермаркети, які купували б старі, вже зужиті речі - щоб підтримувати рівновагу запасу матерії у Всесвіті... Гнилицька не просто милується ентропійною красою "целюллітних" поверхонь. Вона замилює глядачеві очі, видаючи скалічений метал за артефакти шляхетного походження, ніби жартома викликає з небуття відлуння гарячих суперечок про естетичні категорії "високого" і "низького". Останнє слово в дебатах, як відомо, лишилось за тими, хто стверджував, що абсолютно все має право опинитись в культурному архіві... Візерунки фарби, що відлущується з аморфної поверхні машин, не випадково нагадують штудії абстрактного експресіонізму. "Мистецтво сміттярів", яке вийшло на арт-сцену наступним за "мистецтвом для високолобих", відчувало хворобливий Едіпів комплекс - тому ніколи не відмовляло собі в задоволенні передражнювати "батьківські" претензії на елітарність...

Саме по собі звучання назви проекту провокує тілесні асоціації - воно мимоволі викликає в уяві потворну рекламу антицелюлітного крему від "Віші", де жінка "знімає" зі стегон стару шкіру ніби панчохи... Парадоксальне відчуження від людини власного тіла в часи його тотального культу стало загальником. Тіло не належить нам, навпаки, ми самі стаємо його заручниками. Воно перетворюється на машину, "різновид" побутової техніки, що вимагає постійного виснажливого догляду, - таким дивним чином сьогодні "відгукується" теорія де Ламетрі, який в середині XVIII століття "змайстрував" трактат "Людина-машина"... Тіло цікавить сучасне мистецтво в двох головних аспектах - марксистському, як інструмент прихованого ринкового маніпулювання, та екзистенціалістському, як джерело неусвідомлених страхів та афектів - болю, втрати краси, целлюлітного психозу...

Як помітила Є.Пєтровская, "пробити" нашу байдужість до навколишнього світу і досягти порогу сприйняття здатне тільки травматичне видовище. Анна Єрмолаєва не схильна до надривних тілесних фантазій і одкровень. Її відео в жанрі "нудного" видовища, який протиставляв себе на світанку свого виникнення, в 1960-тих, розважальним телешоу, може розраховувати, швидше, на "підпороговий" статус... Ідеолог відеонудьги, все той же Уорхол, писав, що не бачить сенсу щодня дивитись програми, які різняться несуттєвими деталями, краще вже вдовольнитися очищеною від домішок, рафінованою одноманітністю. Спостерігати, наприклад, як їздить по "ландшафту" жіночого тіла іграшкова машинка - твір називається "Царство кривих ліній". Цю іграшку можна порівняти з маятником психоаналітика, за допомогою якого він гіпнотизує пацієнта, занурює його в стан трансу. Її монотонний рух діє як анестетик, вимикає, заморожує емоції. Слідкуючи очима за механічним авто, ми повторюємо уорхоловську мантру "ніщо не має сенсу", синхронізуючи себе з присипляючим травмовану свідомість ритмом буднів, який, власне, і символізує цей безглуздий рух...
Вікторія Бурлака



Версія для друку










Виставка українських художників "Рік Мавпи"

Пріоритетом у підборі творів є перехідний стан людей, подій та ознак нашої реальності. Це романтичність одинокого даїшника у ночному дозорі (Олександр Гнилицький), шалена енергія багатолюдного натовпу (Сергій Зарва), палаюча пожежна машина (Жанна Кадирова), помаранчевий вибух салюту (Максим Мамсиков), терпляча нічна черга по вечерю (Алина Якубенко). // докладніше...





ЗАРАЗ






Інформація буде пізніше




















         
  Rambler's Top100