Так сталося, що сучасний художник сам вибирає з арсеналу існуючих засобів ті, що найбільше відповідають його завданням, займаючись то фотографією, то живописом, а то й колекціонуванням усякого мотлоху. Валерій Кошляков займається масштабним будівництвом. Він працює з готовими образами і готовими об'єктами, здійснюючи свої задуми на пакувальному картоні і фотопапері.
Типова забудова сучасного міста включає елементи багатьох епох. Кошляков йде далі. Він зіштовхує між собою, складає, проектує одну на одну хрестоматійні пам'ятки і типові будинки, архітектурні ансамблі, часи, стилі, країни. В індустріальний ландшафт часів будівництва комунізму включається купол Рейхстагу й античні портики. Крізь ідилічний фотографічний пейзаж, запозичений з настінного календаря, проступають схожі до міражів гігантські контури сталінської архітектури. Художник зовсім не намагається примирити підсумовані поглядом конструкції. Масштаб окремих елементів його робіт визначається лише композицією цілого і нерідко відверто суперечить логіці сприйняття, демонструючи свою колажну сутність.
Інсталяція Валерія Кошлякова "Місце проживання" існує на правах колективного спогаду. Це - своєрідний інвентар, який потрапив до рук художника у спадок, котрий підсумовує стилі, прийоми й естетики для створення монументального літературно-пластичного оповідання на тему про національну ідентичність, метафора будівництва утопічного міста соціалізму, яке обернулося житлом у бараках на гігантському смітнику. Тут вітрила спогадів перетворюються в постільну білизну, що сохне на мотузці. Легко уявити абсурдну з погляду художницького ремесла ситуацію вивішування готових полотен для просихання. Важче погодитися з думкою, що простирадла стають носіями створюваних художником образів. Праска остаточно розгладить усі шорсткості спогадів і, складені в акуратні стопки простирадла будуть поміщені в білизняну шафу музею.