На першу сторінку
 Guelman.Ru      GiF.Ru      Гельман      Арт-Азбука    



На першу сторінку


 Коло художників
 Архів проектів галереї

    



[укр.] [рус.]







Марат Гельман


Перформанс сьогодні роблять політики





- Думаю, що дискусія з приводу того, що таке духовність, зайшла в Росії у таку собі граничну ситуацію, тому що більшість людей хоче повернутися у минуле.

Марат Гельман: - Будь-які слова, написані іжицею, срібна ложка, на якій є патина часу, які викликають відчуття благородства; цеглина, якій двісті років це вже мистецтво, вже духовність. А для сучасного мистецтва духовне це, навпаки, пошук, це завжди щось нове, тому що той художник, який завмирає на місці, виявляється бездуховним. Наше суспільство живе в ситуації постійної дилеми, коли одна його частина хоче, щоб усе застигло, а інша, щоб усе рухалося. Не дай Боже, одна з цих партій, партія майбутнього або партія минулого, переможе. На жаль, ситуація зараз у Росії така, що начебто партія минулого узяла гору. Передусім це стосується політики. ЇЇ представники, коли говорять про майбутнє, завжди мають на увазі якийсь варіант минулого. Монархісти мріють про стоп'ятдесятилітнє минуле, інші, наприклад комуністи, говорять про минуле п'ятдесятилітньої давності, про те, що це є наше майбутнє. А художник його спочатку поміщено у таку ситуацію майбутнього, тому що він не копіїст і в минулому може бути тільки дослідником, а в майбутньому творцем. Тому художник опинився сьогодні таким, що програв. Але навіть за такого розкладу суспільство, якщо воно розвинуте, могло б ставитися правильно до тих, хто програв, розуміючи, що ми потребуємо маргіналів, аутсайдерів, які перевіряють наші устої на міцність, які так чи інакше фіксують всі ті проблеми, які у нас є і яких ми, може, не бачимо. Скандал з Авдєєм Тер-Оганьяном почався саме тоді, коли виник альянс комуністів і Православної Церкви, коли Зюганов казав православним: "...але ж, якщо Ленін преміг свого часу, значить, так було завгодно Богові". Тер-Оганьян зробив свій проект "Безбожник", просто щоб нагадати про те, що комуністи руйнували церкви, він, умовно кажучи, виступив як персонаж фільму про ті часи, який ми знімаємо...

- А вам не здається, що названа вами ситуація "програшу художника" пов'язана з тим, що стратегія провокації, яку ми бачимо сьогодні, зупинилася на рівні 90-х і з точки зору художньої форми дещо застаріла?

- Ну я б так сказав: провокація була завжди. Художник завжди провокував, він міг на полотні намалювати оголену і виставити її у пристойному місці, у салоні. Як Мане зі своєю "Олімпією". У цьому сенсі провокація не має відношення до 90 -х, її інструментарій не дуже змінився. Але якщо говорити про акціонізм, який був у 70-і роки в Європі, а в 90-і в Росії, то він не був власне провокацією. Адже тут вже не художники виступають акціоністами, а, наприклад, "Идущие вместе", які проводять акцію зі спалення книжок Сорокіна. І це стає перформансом, а Сорокін же саме цілком традиційно складає літери, а ці літери потім складаються у книжку. Тобто, навпаки, можна казати про те, що після відходу художників від акціонізму, він став елементом перформансу, який роблять не художники, а політики.

- А яка на сьогоднішній момент цільова аудиторія подібного радикального мистецтва?

- Безумовно, це молоді люди, звернені у майбутнє, в яких застигле минуле вселяє жах. І друга група це ті, кого лякає мракобісся, яке стає домінуючою силою в Росії. Зрозуміло, що існують люди, яким не подобається ТерОганьян або Сорокін, але писати листи начальству з приводу того, що мені не подобається, як написано книгу або картину, це вже занадто. Фронт захисту сучасного мистецтва має бути ширше власне мистецтва, тому що художники і письменники, які найбільш гостро реагують на сьогоднішню ситуацію виявлялися першими, а з ними впораються дивишся, візьмуться і за рекламщиків, за телевізійників, за журналістів тощо.

- Чи не обтяжує вас на сьогоднішній момент те, що Гельман галерист асоціюється саме з подібним мистецтвом? Як, наприклад, сталося з Куликом. Типовий випадок залежності від свого бренду: він вже багато років не займається проектом "людинасобака" проте більшість людей сприймає його саме так.

- Річ у тім, що до 96-го року я робив усе, щоб галерист Гельман був єдиною системою. І мені це начебто вдалося. А з 1996-го навпаки, займався її руйнуванням, тому що і те добре, й інше добре, а проблема бренду насправді тільки у тому, що він постійно заганяє людину в себе. Тому сьогодні, коли моя діяльність набагато ширше, ніж діяльність галериста, я все одно маю дві галереї: в Москві і в Києві. Там є директори, які всім керують, і, чесно кажучи, до ситуації з Авдєєм, коли я раптом дійсно злякався, що сучасне мистецтво перетворюється на громадський жупел, я дещо віддалився від галереї. І раптом побачив, що з однієї сторони стоять якісь досить потужні, сильні фігури, наприклад Проханов чи Михалков, а з іншого такі слабкі і такі художники, які бояться, як Авдєй Тер-Оганьян або Сорокін, бо вони дійсно злякалися і поїхали. Я їх не засуджую, але вважаю, що треба було довести справу до суду. Бо у підсумку він мав був прийняти все ж таки рішення і стати майданчиком, на якому можна відкрито порозумітися. І тому зараз я вважаю, що мені неправильно було б віддалятися від мистецтва, зовсім забути галерею і займатися телебаченням та іншими своїми справами.

- Коли ви тільки починали працювати з тим же Бренером чи Куликом, чи існував у суспільстві попит на подібне мистецтво чи ви його сформували своєю діяльністю?

- Я ніколи не займався маркетингом та вивченням попиту. Ми діяли і створювали його. Умовно кажучи, у 90-і роки поняття сучасного мистецтва в Росії було сформовано нами. Але жодна виставка не робилася в галереї, виходячи з того, чи буде це продаватися чи ні, при тому що галерея була найуспішнішою в комерційному плані.

- Але при цьому саме ви багато в чому сформували ситуацію у нашому художньому житті, коли мистецтво потужно зрощене з PR.

- Ми не займалися піаром. У нас була естетика "участі в житті". Це термін американський, введений ідеологом мистецтва, критиком С.Габлик, яка спочатку використала його стосовно американських феміністок. Наша ідея була в тому, що в інтернаціональній конкуренції художніх програм мають бути видні успіхи російської програми. Вони могли бути тільки за умови взаємодії з соціумом, тому що все, що стосується формальних відкриттів, технологій та іншого, було у нас куди більш відсталим. А енергетика соціального життя це та сфера, у якій ми могли цілком конкурувати з художнім життям Німеччини або там Англії. Це була філософія прориву.

- Які тенденції розвитку цієї ситуації сьогодні?

- Основна проблема неможливість радикального жесту після 11 вересня. Цю кризу переживає сьогодні все художнє співтовариство. Друга проблема полягає у захопленні території, яке постійно відбувається в мистецтві: композиція, краса, наслідування усіх цих завдань, які колись стояли перед мистецтвом образотворчим і вирішувались виключно його засобами, тепер відбираються у нього кіно, дизайном тощо. Мистецтву фактично залишилося одне дуже важливе завдання визначити межі між мистецтвом і немистецтвом. Власне кажучи, ми для себе сформулювали кредо так: галерея Гельмана буде займатися зараз тільки проектами, які намагаються описати цю межу мистецтва. Це те, що нам цікаво. Інше питання: чи вистачить художнього матеріалу, щоб все це реалізувати. У цьому розумінні для нас саме дорогі і ранній Кулик, і Тер-Оганьян, і остання виставка. Тобто ті, хто і для себе, і для суспільства вирішує проблему, що є мистецтво, а що ні.








Версія для друку












         
  Rambler's Top100